УПЦ КП м. Рівне Всіхсвятська православна парафія

 

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета

після Божественної літургії у Володимирському кафедральному соборі, яку з нагоди ювілею його 80-ліття



Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
після Божественної літургії у Володимирському кафедральному соборі,
яку з нагоди ювілею його 80-ліття було відправлено
у співслужінні єписклопату і духовенства 25 січня 2009 р.

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства,
всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Я щиро, від усієї душі дякую за поздоровлення, а головне – за молитву. Владика Димитрій сказав, що це не тільки моє свято, а це свято нашої церкви. Моє 80-ліття – це тільки привід для того, щоб показати, яка велика наша Церква.

Ви пам’ятаєте 1992 рік. Скільки нас було і хто з нами був. І бачите тепер. Тепер ми маємо біля сорока архієреїв, більше трьох тисяч священиків, і понад чотирнадцять мільйонів української пастви. Це велика Церква серед усіх Православних Церков. І нам не треба турбуватися про те, чи буде наша Церква в майбутньому, чи її подолають ворожі сили. Наша Церква є і буде і ніякі ворожі сили Церкву нашу не подолають. Тому ми і святкуємо сьогодні, святкуємо як ознаку великої милості до нашої Церкви, бо без допомоги Божої ми не мали б таку Церкву, і ніхто б з нами не рахувався. А зараз не можуть позбутися нас, хоч би й хотіли. Не можуть і не зможуть!

Тому ми і дякуємо Богові, що Він допоміг нам, бо Господь допомагає в немочі. І коли ми чуємо за богослужінням, читаючи Священне Писання, що сила Божа в немочі виявляється, то маємо розуміти, що і в нашій немочі вона виявилася, бо ми бачимо силу Божу і нашу неміч. Це треба бачити не тільки в Церкві вцілому, а треба бачити в житті кожної віруючої людини, тому що коли ми смиренні, незначні, грішники, тоді сила Божа і виявляється в наших немочах. Цим шляхом повинна йти не тільки Церква, а й кожна віруюча людина.

В житті нам треба завжди керуватися істиною, а не напівправдою. А істина полягає в тому, що існує вічне життя і тимчасове життя. І заради чого ми живемо, заради чого ми працюємо: заради тимчасового? Так. Багато людей живе, працює, вчиться, бореться за тимчасове. А потім приходить смерть і ставить крапку на тих людях. Подальше їхнє життя вічне невідоме, але не блаженне. Але ми, віруючі, повинні в житті земному, тимчасовому керуватися вічними істинами, прагненням до іншого життя. І коли ми всім своїм єством, всіма своїми силами, - і фізичними, і духовними - прагнемо до вічності, то ми йдемо прямою дорогою. А коли ми від цього відступаємо і забуваємо про вічне життя, то тоді ходимо кривими дорогами. Широкою дорогою, але кривою. А нам потрібно йти вузькою, але прямою дорогою до нашої мети, і наша мета – блаженство у вічному житті. Ось хто йде цією дорогою, тому Господь допомагає – і великим і малим, бо всі люди Його творіння. Ми намагаємося йти цією дорогою і сподіваємося на те, що Господь допоможе нам, допоможе кожній людині, яка хоче цього.

Тепер хочу звернутися до дуже болючого питання: питання про єдність Церкви. Ви дуже часто чуєте із уст московських проповідників про те, що треба берегти єдність. І на Помісному соборі, і на Архієрейських соборах, і в усіх проповідях московських ієрархів і священиків ви чуєте слово «єдність». Нібито ми, Київський Патріархат, проти єдності. Це не правда. Ми за єдність. Але за яку ми єдність і за яку єдність вони? Ми за єдність, про яку говорить апостол Павло, який каже, що одне тіло ми маємо, а багато членів. Кожен член існує не окремо, а існує в єдиному тілі. Не існує окремо око, або нога, або вухо, або ніс – все це складає єдине тіло. І це єдине тіло єднається на основі віри – але віри істинної, непошкодженої віри, бо є віра пошкоджена, а Тіло Христове єднається на основі непошкодженої віри. Але окрім віри, якої не достатньо, щоб бути в тілі Христовому, потрібно мати любов, тому що тільки одна любов єднає.

Ніщо інше не єднає людей ні між собою, ні з Богом. Єднає одна лиш любов. Тому Господь сказав, що Він є Любов і Він є Істина. Так ось наша єдність і наше все прагнення до того, щоб ми мали одну правдиву непошкоджену істину, щоб ми мали дійсну, нелицемірну, істинну християнську любов. Бо дуже часто ми говоримо про любов, а в дійсності або зовсім її не маємо, або маємо лицемірну любов: на словах любимо, а серцем ненавидимо. Так ось така любов не приведе до єдності. Ми за єдність в істинній вірі і в християнській любові.

А яку єдність пропонує нам Москва? Ви чуєте, вони говорять про «єдіную святую Русь». Що за цими словами ховається? За цими словами ховається імперіалізм, бажання володіти всіма: і росіянами, і українцями, і білорусами і не тільки цими слов’янськими народами. Вони хочуть володіти всім світом і тому розкинули свої єпархії по всьому світі. І ця єдність не та, про яку говорить ап. Павло. Це католицька єдність. Там один папа на всю Церкву і на весь світ. А ми православні і нам одного патріарха для всієї Православної Церкви не потрібно. У нас один Глава – Господь наш Ісус Христос. Це наш Глава, невидимий Глава. Ми Його не бачимо, але в нього віримо, а віруючи, ми бачимо керівництво нашою церквою.

В радянські часи Церкву хотіли знищити, але не могли знищити невидимого Главу – Господа нашого Ісуса Христа. Він не допустив знищення Своєї Церкви, тому що сказав: «Побудую Церкву і ворота пекельні її не подолають». І не подолали… Ті, що хотіли подолати, – померли, а Церква існує і буде існувати. Так ось оцього Главу, Єдиного ми маємо і на Нього покладаємо всі надії. А між собою ми є члени Тіла Його, які складають Тіло Христове. І Константинопольська Церква, і Олександрійська, і Російська, і Українська, і Грузинська, і Сербська й інші Церкви – це є члени одного Тіла. Глава цього Тіла не Московський патріарх, а Господь наш Ісус Христос.

І нехай вони не проповідують одне, а в житті роблять інше. Проповідують, що Главою Церкви є Христос, а замість Христа одні поставили папу, а інші хочуть поставити Московського патріарха. То хіба ми підемо по цій кривій дорозі? Наша дорога повинна бути прямою. Христос, вічне життя, благодать Святого Духа – ось наша дорога, якою ми повинні йти.

І що би не траплялося на цьому шляху – треба переносити терпеливо. Ніхто не повинен думати, що він страждає більше, ніж треба. Ніхто не страждає більше, ніж треба. Страждає тільки стільки, скільки Богу угодно для нашого спасіння. Якщо хто багато страждає – це означає, що у тебе сильний дух і ти можеш перенести багато, а якщо ти слабкий, то тобі дає Господь і небагато страждань, бо ти великих страждань не витерпиш.

Ніхто не може постраждати стільки, скільки постраждав за нас Господь наш Ісус Христос. Він постраждав так, як жодна людина не страждала. Будучи безгрішним, переніс всі страждання грішників і розіп’ятий був. Тому коли важко, згадуйте Господа Ісуса Христа і уявіть себе на Його місці і відчуєте, відчуєте не болість, а відчуєте благодать і силу, яка вийде з цього Хреста, якщо ви будете згадувати це.

Тому, дорогі брати і сестри, кожне таке свято повинне нас надихати на нашу боротьбу, насамперед – з гріхом. Але не з чужими гріхами треба боротися, а треба зі своїми гріхами боротися і тоді ми дійсно поборемо зло. І нехай Господь наш Ісус Христос допомагає всім нам, буде нашою благодатною силою, яка приведе нас у життя вічне.

Йому слава на віки віків!





Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.


Создан 25 фев 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату free counters Погода в Рівному Волинська православна богословська академія bogoslov.cv.ua  Cвято Феодорівський чоловічий монастир