УПЦ КП м. Рівне Всіхсвятська православна парафія

Патріарх Філарет. Проповіді до Різва Христового.

1.Недiля перед Рiздвом Христовим (Мф. 1, 1-25) Вiра - велика духовна сила, без якої неможливе духовне життя 2.Значення родоводу Iсуса Христа 3.Недiля пiсля Рiздва Христового (Мф. 2, 13-23) Спасiння - це постiйна боротьба добра зi злом у самому



Недiля перед Рiздвом Христовим (Мф. 1, 1-25)

Вiра - велика духовна сила, без якої неможливе духовне життя

В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Наближається велике свято - Рiздво Господа нашого Iсуса Христа вiд Пресвятої Дiви Марiї. З безмежної любовi Божої до свiту i до людини народився як чоловiк Син Божий. Вiн став новим Адамом - початком нового роду людей, визволених вiд первородного грiха "ветхого Адама".

Отже, Син Божий народився, щоб визволити людей вiд первородного грiха древнього Адама. А якi наслiдки ми маємо вiд Адама? Грiх i смерть! Кожна людина, що народжується в цей свiт, народжується за законом грiха i смертi.

Грiх живе в нашiй природi. Люди часто грiшать не тому, що люблять грiх, а тому, що прихильнiсть до зла перемагає добро. Усвiдомлюючи це, ап. Павло вигукує: "Бiдна я людина! Хто визволить мене вiд цього тiла смертi?" (Рим. 7, 24). Крик душi ап. Павла про визволення вiд грiха i смертi був криком людства, яке усвiдомлювало свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Найкращi представники людства жили вiрою у грядущого Спасителя, Який повинен був визволити людство вiд грiха i смертi. Вiра - це велика духовна сила, що надихає людей на великi дiї. Вона сягає далеко за межi свiту в царину вiчностi. На вiрi будувалось i донинi будується спасiння свiту. Ось чому ап. Павло шукає i знаходить у Праотцiв вiру, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин.

Коли Авраам зi своїми нащадками Iсааком i Яковом оселилися з Божого велiння у чужiй землi i жили в нiй як мандрiвники, шукаючи чогось кращого, що ними керувало? "Вiра", - говорить апостол. Це вiра не давала їм задовольнитися земними мiстами, а примушувала шукати мiсто, будiвничим якого є Бог. Вiра спонукала їх шукати Бога на землi i бачити Його в далекому майбутньому. Цю вiру патрiархiв вiдзначив Сам Христос, коли сказав юдеям: "Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мiй; i побачив, i зрадiв" (Iн. 8, 56). Вiра не дозволила Авраамовi похитнутися навiть тодi, коли вiн з Божого повелiння змушений був принести в жертву свого єдиного сина Iсаака. Вiн вiрив, що Бог може i мертвого воскресити, щоб той мiг стати спадкоємцем свого батька. Тому Авраам прийняв Iсаака як воскреслого з мертвих, бо в серцi i розумi Авраама вiн був уже мертвим.

Чим керувались Iсаак i Якiв, коли благословляли своїх дiтей? Вiрою в те, що їх благословення здiйсниться. Так само, чому Йосиф, умираючи в Єгиптi, заповiдав перенести його кiстки у рiдну землю? Вiн вiрив, що його народ повернеться туди. А чому батьки Мойсея ховали його i не кинули в рiчку, як наказав фараон? Вони також вiрили в те, що їм пощастить врятувати сина. Коли Мойсей вiдмовився називатися сином доньки фараона i захотiв лiпше страждати з народом Божим, нiж насолоджуватися у розкошах грiха, - вiн вiрив у краще майбутнє свого народу.

Вiра надихала i таких вождiв єврейського народу як Гедеон, Варак, Iєфай, Самсон, Самуїл, цар Давид та пророки. Вiра давала змогу цим керiвникам перемагати царства, чинити правду, бути могутнiми в немочi, мiцними в бою, обертати на втечу полки чужинцiв. Тiльки силою вiри, що пiдносилася до ясного передбачення пришестя Христа Спасителя, пророки творили чудеса, затикали пащi левiв, як Даниїл, гасили силу вогню, як три юнаки у Вавилонi, i навiть воскрешали мертвих, як Iлля i Єлисей. Та й тi, що помирали, будучи побитими камiнням або перепиляними дерев'яною пилою, вiрили у воскресiння мертвих.

А яка сила дiяла в кращих представниках людства, коли вони терпiли наруги, рани, кайдани та в'язницi або коли тинялися в овечих та козячих шкурах, жили в печерах та проваллях земних? Тiльки вiра вливала в них силу терпiти тяжке життя, вiра в пришестя Христа, Який переможе людськi грiхи, страждання i смерть.

Отже, вiра є наймогутнiшою духовною силою, яка створила певнi умови для народження вiд Пресвятої Дiви Марiї Сина Божого.

Що ж таке вiра? У чому її сутнiсть? Вiдповiдь на цi запитання дає ап. Павло. Вiн говорить, що вiра є впевненiсть у здiйсненнi того, чого ми чекаємо; впевненiсть в iснуваннi того, чого ми не бачимо (Євр. 11, 1). Вiра є природна властивiсть душi, як розум i почуття. Без неї неможливе духовне життя людини. У повсякденному життi люди керуються бiльше вiрою, нiж розумом. Ми здобуваємо знання бiльше довiрою до iнших, нiж власним досвiдом. Якою iншою силою, як не вiрою, люди перемагають усi труднощi на своєму життєвому шляху? Без вiри людина не може ступити i кроку в життi. Без вiри вона не може нi здобути знання, нi взятися за будь-яку справу. Лише вiра робить людину непохитною.

Але головним предметом вiри є не земне, не сучасне. Вона вiдкриває нам цiнностi вiчнi, якi людина не може осягнути своїм розумом. Там, де людський розум безсилий, дiє вiра. Вiрою ми пiзнаємо створення свiту. Ап. Павло говорить: "Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим" (Євр. 11, 3). Вiра вiдкриває нам майбутнє свiту i людства i надає впевненостi у здiйсненнi обiтниць Божих. Вiра з'єднує нас з Богом, вводить у нашу душу Бога. Вiра творить релiгiю. Тому вiра i релiгiя є майже синонiмами, бо означають по сутi одне i те саме.

Вiра повнiше охоплює людське життя, нiж розум. Вона торкається таких глибин буття, як народження i смерть людини, як ставлення її (людини) до Бога, як грiх, чесноти, падiння i спасiння. Все це є предметом вiри. Свiтлом Божества вiра освiтлює все життя людини. Вона вiдкриває найвищу мету життя. Вiра шукає Бога, знаходить Його i тягнеться до Нього. Вiра у Христа Спасителя слiпим вiдкривала очi, хворих зцiляла i мертвих воскрешала.

З цiєю вiрою, дорогi браття i сестри, треба зустрiчати народженого Христа Спасителя. Приймемо Його в нашi душi, як у вифлеємськi ясла, освiтимо Його вченням свої душi, як зiркою. Цiєю вiрою ми з'єднаємося з безлiччю тих свiтильникiв вiри, котрих недостойний був свiт.

Вiра надасть нам можливiсть перемогти всi негаразди сьогоденного життя. Усвiдомлюючи силу i значення вiри в життi людини, треба всiляко ухилятися вiд неправдивих вiрувань. Ворог наш - диявол - не спить. Вiн пiдкидає нам такi вiрування, якi не приводять до Христа Спасителя. Рiзнi сектантськi вiрування, так само як i рунвiра, затягують несвiдомих людей у свої тенета, з яких потiм тяжко буде вирватися. Ранiше губили людськi душi богоборством, а тепер - хибними вiруваннями. Ця небезпека загрожує насамперед молодi, бо молодь завжди довiрлива i легко пiддається рiзним диявольським спокусам. Батьки, бережiть своїх дiтей вiд вiрувань, якi ведуть до духовної смертi i самоулесливостi! Нехай Господь наш Iсус Христос, що народився у Вифлеємi, допомагає всiм нам зберiгати у своїх серцях правдиву православну вiру, яка, подiбно до вифлеємської зорi, ось уже понад 2000 рокiв веде людей до Христа Спасителя.

Амiнь!


Значення родоводу Iсуса Христа

В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Наближається свято нашої вiри - Рiздво Сина Божого вiд Пресвятої Дiви Марiї. Свята Церква готує нас до цiєї спасительної подiї в iсторiї людства. Сьогоднi недiля Праотцiв. Про яких Праотцiв iдеться, i чому Церква щорiчно нагадує нам про них?

Насамперед мова iде про Праотцiв Iсуса Христа. Євангелiст Матфей дає родовiд Iсуса Христа, починаючи його вiд старозавiтного патрiарха Авраама i царя Давида. З якою метою наводить цей родовiд євангелiст Матфей? Для того, щоб довести юдеям, що Iсус, Який народився вiд Дiви Марiї, є Месiя, тобто Христос, про Якого написано у Святому Писаннi i на Якого чекали юдеї. Христос Спаситель мав бути нащадком Авраама i сином Давида. Якби євангелiст не довiв на основi родоводу, що Iсус походить вiд царя Давида i є нащадком Авраама, то юдеї не повiрили б, що Син Дiви Марiї є Месiя - Христос. До речi, частина юдеїв i до цього часу не вiрують в Iсуса Христа. Чому? Зовсiм не тому, що євангелiст Матфей не переконав їх у походженнi Iсуса Христа вiд Авраама i Давида. Причина iнша. Вона полягає в тому, що послiдовники юдейської релiгiї чекають не на такого Месiю.

Наш Господь Iсус Христос прийшов у свiт, щоб визволити людство вiд рабства грiха i смертi, тобто побудувати духовне Царство, Царство Боже, де не буде нi смертi, нi грiха, а буде вiчне блаженне життя. У свiй час юдеї вiдкинули такого Христа. Їм потрiбен був, як тодi, так i тепер, iнший месiя, який побудував би не Небесне, духовне Царство, а царство земне. Ось чому атеїсти говорять, що нам потрiбен рай на землi, а не на небi, - не у загробному життi, а тепер.

Це вчення марксистiв спiвпадає з юдейською вiрою. Юдеї теж, як i комунiсти, очiкують i хочуть побудувати рай земний, царство земне, в якому вони будуть вiдiгравати панiвну роль.

Ось чому, коли Iсус Христос йшов до Єрусалима на голгофськi страждання i смерть, мати синiв Зеведеєвих просила Христа Спасителя, щоб Вiн дозволив їм сiсти у Своєму Царствi - одному праворуч, а iншому лiворуч. На це Господь вiдповiв: "Не знаєте, чого просите". Або в iншому мiсцi Лука i Клеопа на дорозi до Еммауса сказали Воскреслому Христу, Якого вони не впiзнали: "Ми ж сподiвалися, що Вiн є Той, Хто має визволити Iзраїль" (Лк. 24, 21). Ученики мали на увазi визволення юдеїв вiд римського рабства. Їм i на думку тодi не спадало, що Христос прийшов, щоб визволити людей вiд грiха i смертi.

Син Божий - Господь наш Iсус Христос - прийшов спасти вiд цього зла не лише юдеїв, а все без винятку людство, незалежно вiд нацiональної приналежностi, вiд раси i кольору шкiри. Ап. Павло про це говорить ясно, - Бог "хоче, щоб усi люди спаслися i досягли пiзнання iстини" (1 Тим. 2, 4). А у iншому посланнi той же ап. Павло пише: "Нема вже нi юдея, нi язичника; нема нi раба, нi вiльного, нема нi чоловiчої статi, нi жiночої; бо всi ви - одно в Христi Iсусi" (Гал. 3, 28).

Ось чому євангелiст Лука, який писав Євангелiє для язичникiв, простежує родовiд Iсуса Христа до Адама, який є творiнням Божим. Це означає, що коли родовiд Iсуса Христа починається з Адама, вiд якого походить все людство, значить, Христос прийшов спасти все людство. Тому Iсус Христос у Святому Писаннi Нового Завiту називається "новим Адамом" або "другим Адамом". Все людство походить вiд Адама i Єви. Це є iстина! Тому ми називаємося братами i сестрами. Якби це було не так, то на якiй пiдставi ми є братами i сестрами? Якщо люди походять вiд мавп, то в такому випадку вони не брати i сестри.

Вiд Адама походять всi народи без винятку. Син Божий, Творець всесвiту, з'єднався з природою Адама. Тому Господь Iсус Христос є Спасителем усього свiту, всiх народiв. Згадуючи сьогоднi Праотцiв Iсуса Христа, ми згадуємо не тiльки тих, що походять вiд Авраама i Давида, а й тих, що вiд Адама.

З послань ап. Павла ми дiзнаємося, що юдейський народ є богообраним народом. Чому це так? Хiба вiн кращий за iншi народи? Чи, може, вiн не такий грiшний, як iншi? Згадаймо, як Господь сорок рокiв водив юдейський народ по Синайськiй пустелi, доки всi люди, що народилися в Єгиптi, не померли. Згадаймо про вавилонський полон i про всi iншi покарання Божi, посланi цьому народу за грiхи. Почитайте книги пророкiв, як вони бичують грiхи юдеїв.

Незважаючи на те, що юдейський народ не менш грiшний за iншi народи, тiльки вiн один зберiг вiру в Єдиного iстинного Бога, а всi iншi народи втратили цю вiру. Тiльки юдеї зберегли вiру в пришестя Спасителя свiту. З цiєї причини юдейський народ називається богообраним. Вiра є основою завiту Бога з Авраамом i його нащадками. Iншi народи не можуть називатися богообраними через те, що вони втратили iстинну вiру. За моральними якостями кожна людина, яка чинить добро, приємна Боговi, але це ще не означає, що вона належить до богообраного народу.

Богообранiсть можна втратити, якщо перестати вiрити в iстинного Бога i Христа Спасителя. А через вiру можна придбати богообранiсть. Тому тi юдеї, якi втратили вiру в Iсуса Христа, разом з цим втратили i богообранiсть. А тi народи, якi сприйняли цю вiру, придбали богообранiсть. Тому Господь наш Iсус Христос сказав, що Бог iз цього камiння (тобто з духовно мертвих людей) може створити дiтей Авраама. Тепер християни i християнськi народи стали богообраним народом. Ми, християни, - богообраний народ. Праотцi Iсуса Христа - нашi Праотцi, бо ми з'єднанi з Христом i є нащадками Його i Його Царства.

Радiймо, браття i сестри, з того, що Христос Спаситель зробив нас, немiчних i грiшних, спадкоємцями невимовних благ на небi i на землi. Вiн дарував нам замiсть смертi вiчне життя. Хiба ми не повиннi радiти з цiєї причини?! Вiн замiсть закону смертi вклав у нашу природу закон воскресiння. Всi померлi воскреснуть, бо воскрес новий Адам - Христос. Ми помираємо тому, що перший Адам через грiх внiс в нашу природу смерть. Тепер смерть нас не страшить, хоч i до цього часу вона сприймається дуже болiсно.

Христос Спаситель визволив нас вiд грiха. Ми приходимо до Нього з покаянням, i Вiн як Милосердний i Чоловiколюбний прощає грiхи й очищає нашi душi. Вiн з грiшника робить праведника, зi злої - добру людину. Силою благодатi Св. Духа Вiн чорне перетворює на бiле i блискуче.

Все це стає можливим, якщо ми звертаємося до Господа нашого Iсуса Христа всiм серцем, всiєю душею i всiм розумiнням.

Дорогi браття i сестри! Маємо Великого Бога i Спаса нашого - Iсуса Христа! Йому слава на вiки вiкiв.

Амiнь!


Недiля пiсля Рiздва Христового (Мф. 2, 13-23)

Спасiння - це постiйна боротьба добра зi злом у самому собi

В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!

Дорогi браття i сестри!

Сьогоднi cвята Церква нагадує нам про двi подiї, якi стояли поруч i були протилежними одна однiй: це народження Христа Спасителя та невинна смерть вифлеємських немовлят. Одна подiя радiсна, друга - надзвичайно скорботна. Одна свiдчить про безмежну любов Божу, друга виявила злобу i жорстокiсть людини.

Волхви, або схiднi мудрецi, керованi незвичайною зiркою, прийшли в Єрусалим та й питають: "Де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зiрку Його на сходi" (Мф. 2, 2). Запитання засмутило царя Iрода. Первосвященики i книжники юдейськi, до яких звернувся Iрод, вiдповiли, що, за передрiканням одного iз пророкiв, Христос повинен народитися у Вифлеємi. Якби цар Iрод керувався здоровим глуздом, вiн повинен був би зрозумiти, що i незвичайна зiрка, i пророцтво про мiсце народження Христа свiдчили про те, що тут дiє безпосередньо Сам Бог. А що можна протиставити всемогутностi Божiй? Нiчого!

Та Iрод не роздумував над цiєю подiєю всесвiтньої значущостi. Вiн був заслiплений злобою та страхом втратити царську владу. Жорстокiсть серця змусила його до безумної боротьби з Богом. Вiн наважився убити Боже Немовля, на Яке так довго чекало людство.

Як дiяла людська жорстокiсть? Спочатку Iрод думав здiйснити боговбивство шляхом омани, таємно. Вiн наказав волхвам повернутися до нього з Вифлеєма в Єрусалим i розповiсти, де перебуває новонароджений Христос, щоб нiбито i самому сходити i вклонитися Царю Юдейському. Але коли волхви, наставленi Небом, не повернулися до Єрусалима, а пiсля поклонiння вiдiйшли на батькiвщину iншою дорогою, тодi Iрод став дiяти вiдкрито. Вiн наказав воїнам знищити усiх немовлят вiком до двох рокiв у Вифлеємi та в його околицях. Вiн сподiвався таким способом знищити Христа Царя. Страшне злодiйство вчинив Iрод, убивши 14 тисяч невинних немовлят, а своєї мети не досяг. Бог дивовижно спас вiд смертi Боже Немовля, бо ангел Божий у снi з'явився Йосифу i наказав йому тiкати разом з Немовлям i Дiвою Марiєю у Єгипет.

Бачите, як вiд самого початку пришестя у свiт Сина Божого почалася жорстока боротьба добра зi злом, свiтла з темрявою. Ця боротьба триває вже протягом майже 2000 рокiв. Римська iмперiя намагалася знищити християнство. Але це їй не вдалося. Гонителi Христа залили кров'ю мученикiв землю, але не перемогли Бога, а самi потонули у цiй кровi.

Зло i темрява у виглядi рiзноманiтних єресей i розколiв теж намагалися зруйнувати Церкву Христову зсередини. I теж не змогли пересилити правду Божу. Єресi зникли, а Церква продовжувала свою спасенну мiсiю.

Боротьба добра i зла у церковному середовищi завжди набирала найбiльшої сили i гостроти. У багатьох людей виникає питання: чому саме серед церковних людей спостерiгаються грiховнi падiння? Не тому, що представники духовенства бiльш грiшнi за iнших людей. Причина: де бiльша святiсть, там бiльша спокуса. Зло намагається подолати добро.

У грiховному свiтi гострої боротьби мiж добром i злом не спостерiгається, бо там зло опанувало людей. Люди перебувають у рабствi рiзних порокiв: блудодiяння, перелюбства, пияцтва, наркоманiї, заздрощiв, пересуду, ворожнечi, ненависти, неправди, крадiжництва.

Але це не означає, що люди, якi потрапили у рабство грiха, вже назавжди загубленi для Царства Божого. Доки людина живе на цьому свiтi, її боротьба зi злом не закiнчилася. Тiльки смерть припиняє цю боротьбу.

Полем битви є людське серце. "Вiд серця виходять злi помисли, вбивства, перелюбства, любодiяння, злодiйство, лжесвiдчення, хула, - говорить Господь Iсус Христос. - Це те, що оскверняє людину" (Мф.15,19-20). Тому кожна вiруюча людина повинна молитися Боговi словами пророка Давида: "Серце чисте створи в менi, Боже, i духа праведного вiднови в нутрi моєму" (Пс. 50, 12).

Якщо у серцi живуть любов i мир, це означає, що людина перемогла в собi зло. Добро керує дiями такої людини, незалежно вiд того, якими справами вона займається. Але до такого рiвня духовностi треба дорости. Заради святостi православнi християни покидали свiтське життя i йшли в монастирi, лiси i пустелi, щоб боротися з грiхом у самих собi. В боротьбi зi злом вони досягали великої святостi. Тому Церква шанує їх за такий подвиг.

Нiхто з нас не повинен припиняти боротьбу зi злом, насамперед у самому собi. Навiть тодi, коли ми грiшимо i падаємо, треба вставати i продовжувати боротьбу. Господь не дасть загинути душi, яка намагається стати духовно кращою. Навiть тодi, коли людина грiшить i визнає свiй грiх, вона залишається поки що не переможеною злом.

Протестантськi конфесiї зводять христянство до соцiального служiння. Турботи про людей, їхнiй добробут - це добре. Але лише таким служiнням не можна перемогти зло. Воно сидить усерединi людини. На тлi поверхового розумiння християнства часто виникають фарисейство i лицемiр'я.

Молодь, i не тiльки вона, а всi, хто прийняв хрещення у православнiй Церквi, не повиннi продавати свою вiру - вiру наших предкiв - за гуманiтарнi подачки. Як свiдчить Бiблiя, Iсав був засуджений Богом за те, що продав своє первородство i благословення Боже за сочевичну юшку (Бут. 25, 27-34). Протестанти купують православних за рiзнi подачки.

Так можна втратити сутнiсть християнства, втратити те, заради чого народився у Вифлеємi Син Божий, Господь наш Iсус Христос. Вiн прийшов перемогти зло у самiй природi людини, а не створити земне царство, якого чекали юдеї. Христос не обiцяв безбiдного життя Своїм послiдовникам. Господь обiцяв Свою Божественну силу, тобто благодать Святого Духа, у боротьбi зi злом. Очищення вiд грiха є вища радiсть, вища насолода i блаженство. Це є Царство Боже, про яке сказав Господь, що воно "всерединi вас" (Лк. 17, 21).

Дорогi браття i сестри! Пам'ятаймо, що у боротьбi зi злом ми "маємо заступника перед Отцем, Iсуса Христа, Праведника. Вiн є очищення вiд грiхiв наших, i не тiльки вiд наших, але й вiд грiхiв усього свiту" (1 Iн. 2, 1-2). Будемо ж поспiшати до нашого Спасителя, щоб одержати вiд Нього вiдпущення i очищення наших грiхiв. Тодi зло не буде володiти нами i не доведе нас до того, до чого довело воно Iрода.

Амiнь!


Создан 02 дек 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
free counters Погода в Рівному Волинська православна богословська академія bogoslov.cv.ua  Cвято Феодорівський чоловічий монастир